Як знайти тих, хто розуміє. Або чому важливо не лишатися із важким досвідом наодинці
«Людина, яка піклується про близьку людину після травми або хвороби часто забуває турбуватися про себе або зводить це до мінімуму. Догляд за людиною, яку любиш, – це прояв любові, але любов не захищає від виснаження. І якщо максимум свого життя, сил і часу підпорядкувати догляду, то рано чи пізно настає момент, коли давати більше нічого. Ні тій людині, ні собі. Із цього виростає необхідність помічати, що вам теж потрібна підтримка», — наголошує психологиня Юлія Павлова. Далі — пряма мова експертки.
Часто ті, хто бере на себе турботу й догляд, допомогу людині після травми чи хвороби, можуть почуватися самотніми, не зрозумілими або ізольованими. Так стається через ряд причин:
- Людина, яка піклується, часто випадає зі звичного соціального життя. Друзі перестають розуміти, про що говорити, бояться зачепити, бути не тактовними.
- Інколи може з’являтися відчуття провини за будь-який час, витрачений на себе. Здається, що скаржитися не можна, адже завжди є ті, кому важче. Наприклад людина, яка відновлюється після травми або хвороби.
- Часто виникає нерозуміння, як керувати часом, адже лікарні, обстеження, реабілітація, отримання соціальних виплат і безпосередньо догляд за близькою людиною забирають весь час. Плюс можуть бути діти, робота, господарство, побут.
У результаті виникає ізоляція з дуже важким досвідом всередині, почуття провини або зневіри, претензії до себе, образи на оточення, виснаження тощо.
У таких випадках найкраще почати з 2 маленьких кроків:
- Виділяти собі 15-30 хвилин на день. Ставити таймер і робити щось тільки для себе: пити каву, слухати музику, дивитися в стінку. Неважливо. Головне просто мати 15 хвилин без обов’язків.
- Знайти тих, хто зрозуміє і підтримає. Наприклад, групи «рівний-рівному» для тих, хто доглядає за близькими, групову психотерапію/арт-терапію, де можна не стільки говорити про свій досвід з іншими, скільки отримати розвантаження, спільноту людей, які опікуються іншими, і навчилися дбати і про себе.
Чому групи «рівний-рівному» працюють?
У групах людей з однаковим досвідом, наприклад, доглядом за близькими з інвалідністю, не треба нічого пояснювати. Тут можна сказати «я більше не можу» і почути у відповідь «я знаю, я теж так відчував/відчувала». У таких спільнотах немає порад на кшталт «просто відпочинь» від людей, які не розуміють, що відпочити – це окрема логістична задача.
Такі групи дають:
- відчуття, що ти не один/одна;
- практичні поради від тих, хто вже знайшов рішення схожих проблем. Або просто підтримку;
- простір, де можна говорити чесно, без страху засудження або необхідності «тримати обличчя»;
- іноді просто живе людське спілкування, якого так бракує.
Де шукати такі групи? Проєкт «Всетурбота» має онлайн-спільноту доглядальників у Viber. А також – регулярно проводить зустрічі взаємопідтримки онлайн та в громадах 6 областей України (Хмельниччина, Черкащина, Дніпропетровщина, Полтавщина, Рівненщина, Львівщина). Групи підтримки також існують при реабілітаційних центрах, організаціях, які працюють із сім’ями людей з інвалідністю. У військовому контексті це можуть бути організації підтримки сімей військових, ветеранів/ок і поранених.
Пам’ятайте, що не можна налити з порожньої склянки. Піклуватися про себе – єдиний спосіб залишатися поруч надовго і зберегти хороші стосунки.
