«Бонус людяності»: як турбота про близьких змінює нас і наші взаємини з ними?
Догляд за людьми старшого віку, близькими, які мають хронічні хвороби, інвалідність або поранення часто супроводжується відчутними складнощами. Люди, які переживають цей досвід, часто свідчать про нестачу часу для себе, втому та емоційне виснаження, втрату відчуття, що «ти собі належиш». Така турбота може ставати всеохопною та поглинати щоденний ритм життя. Багато піклувальників почувають себе самотніми та невидимими для суспільства: їхня доглядова праця залишається недооціненою. До цього додається значний фінансовий тягар, а в умовах війни — ще й постійний стрес.
Водночас цей досвід не зводиться лише до проблем і виснаження. Цей матеріал про те, що для багатьох піклувальниць і піклувальників турбота стає джерелом важливих змін для них самих та для взаємин із близькими, про яких вони дбають. Авторка тексту — докторка соціологічних наук Олена Стрельник. Далі — пряма мова дослідниці.
За даними першої хвилі мого дослідження, майже кожна третя людина в Україні (36%) має в сім’ї принаймні одного близького старшого віку, який/-а потребує регулярного піклування у побутових справах, догляді, лікуванні. У другій частині дослідження ми провели 20 глибинних інтерв’ю з доглядальницями й доглядальниками. Серед іншого, говорили про те, що цей досвід дав їм та як їх змінив. У цьому тексті — ключові інсайти наших розмов.
Усі наведені нижче цитати належать реальним людям, які брали участь у дослідженні, та надали дозвіл на публікацію їх відповідей.
Можливість зробити життя близької людини кращим
Поряд із виснаженням і втомою у розповідях доглядальників/-ць з’являється один важливий вимір — відчуття, що ти реально можеш змінити життя близької людини на краще, дати турботу, спокій і гідність у той період життя, коли вона найбільш вразлива. Для декого саме це стає головним сенсом довгих років догляду. Наприклад, Олена, яка протягом 15 років дбала про свою маму, говорить про це через мамині слова, які стали для неї найбільшою внутрішньою «винагородою»:
«Найцінніше для мене було те, що я мамі могла забезпечити, як вона сама сказала, найщасливіші її 15 років».
Ці слова набувають особливої ваги, якщо знати життєву історію мами Олени:
«Мама була 15-ю дитиною в родині, де до дорослого віку вижило тільки семеро дітей. І мама зовсім в школу не ходила, тільки нянчила малюків своїм сестрам, братам і так далі. І тому для мене цінно, що оці 15 років, коли я про неї дбала, вона була щасливою. Це для мене найважливіше».
У цьому досвіді важливе не лише піклування як дія, але й відчуття «виправленої несправедливості»: коли людина, чиє життя було сповнене важкої праці та нестачі уваги, нарешті отримує турботу. Для інших доглядальників/-ць турбота про близьку людину пов’язана зі змінами у стосунках — із близькістю, яка з’явилася або стала більш відчутною саме через спільно прожитий досвід догляду. Оксана, яка теж мала багаторічний досвід піклування про маму, описує це так:
«Моя мама стала для мене близькою, як ніколи».
Ігор, який мав схожий досвід, говорить про важливість емоційної взаємопідтримки:
«По-перше, добре те, що я спілкуюся з мамою. Вона не одна. Мені позитив у тому, що я з нею спілкуюся. І вона теж щаслива, що до неї приходить син і за нею доглядає. Що тут ще можна сказати? Просто спілкування. Це дуже важливо».
Можливість віддячити за турботу, отриману в дитинстві
Для багатьох піклування про батьків пов’язане не лише з обов’язком чи необхідністю, а з глибоким внутрішнім відчуттям взаємності. Догляд стає способом повернути те тепло, любов і підтримку, які вони отримували в дитинстві. У цьому досвіді важливим є його емоційний сенс — можливість бути поруч і дати близькій людині те, що колись дали тобі. Ірина, яка піклується про свого тата, згадує своє дитинство як час, наповнений батьківською любов’ю, попри складні обставини 1990-х років:
«От я мала таке дитинство, незважаючи на важкі 1990-ті роки…от наше дитинство було настільки сповнено батьківською любов’ю, що я про це згадую в дуже теплих тонах. І тому цей досвід опіки про тата дав мені можливість віддячити йому за ці роки. Мені насправді дуже приємно, що я можу йому подарувати так само моменти тепла, радості, коли він цього потребує».
Вона емоційно описує організацію святкування дня народження тата з відвідинами його друзів та говорить, що цей досвід її мотивує та дає сили рухатися:
«Я бачила тата таким, як я його знала все життя. У моменти гостинності, в моменти радості. І це мені стільки додавало сил і мотивації робити для нього щось і далі. Власне, я думаю, таке служіння близьким людям приносить багато моментів радості. І коли ти бачиш радість в очах іншої людини, коли ти запалюєш цей вогонь в очах людини, це дає тобі сили рухатись далі».
Усвідомлення цінності часу та визначення пріоритетів
У випадку, коли догляд за старшою людиною поєднується з роботою та професійним розвитком, це створює додаткові виклики. Ганна, яка дбає про маму і тата, залучає до допомоги найману працівницю через важкий стан здоров’я мами. Вона говорить про зміни пріоритетів у контексті того, що такий догляд є фінансово доволі затратним. Це спонукає її до зваженого прийняття рішень та планування:
«В мене змінився взагалі погляд на фінансову цінність мого часу… Я не беруся тепер за безкоштовні роботи. Коли мені таку пропонують, я кажу, вибачте, я не можу собі дозволити безкоштовної роботи…тепер, коли я турбуюся про сім’ю, і знаю, що це багато коштує, оскільки ти маєш жертвувати собою, то ти маєш розподіляти свій час».
Персональні зміни
Догляд за людиною старшого віку, особливо з важкими захворюваннями, вимагає чималої кількості знань і вмінь: від простих побутових речей (як-от приготування їжі) до значно складніших. Наприклад, уміння вчасно помітити погіршення стану, дотримуватися медичних призначень та допомагати людині у щоденних потребах організму. Цей досвід спонукає набувати нові навички. Наприклад, чоловік, який не надто знався на кулінарії, поступово навчається готувати смачні, поживні та різноманітні страви.
Ідеться не лише про навчання, але й про те, як сама людина змінюється внутрішньо. Анатолій, який 5 років доглядав свою маму, говорить про це так:
«Він [цей досвід] дав мені відчуття глибокого зв’язку. Я знаю, що був поруч, коли це було найбільш потрібно. І ще я став чутливішим до інших людей. Тепер я завжди бачу, коли хтось потребує допомоги».
Для декого цей досвід стає способом внутрішнього зростання або переосмислення життєвих пріоритетів. Для інших дає почуття гідно виконаного обов’язку. Лариса, яка багато років дбає про свекруху, говорить про «бонус людяності»:
«Мені здається, що як би це важко не було, але оцей бонус людяності — він для нас дуже важливий. Усвідомлення того, що ти зробив те, що мав зробити. І ти це зробив гідно».
Інші «вивчені уроки»: роздуми про власне майбутнє
Для багатьох доглядальників/-ць досвід піклування про близьких стає не лише частиною теперішнього життя, а й точкою переосмислення власного майбутнього. Щоденне спостереження за тим, якою може бути старість, із якими складнощами вона пов’язана і якої підтримки потребує людина, змушує замислюватися: а як я хотів/ла би жити пізніше? На що варто зважати вже зараз, поки є сили, здоров’я і можливість вибору? Лариса говорить про цей досвід як про можливість зазирнути в майбутнє й краще зрозуміти власні бажання та межі:
«Я можу побачити перспективу, якою буває глибока старість. І вже тоді робити якісь для себе проєкції. Що я хочу, що я не хочу».
Для інших цей досвід стає поштовхом до більш прагматичних роздумів — про підготовку, фінанси та відповідальність перед близькими. У таких розповідях турбота постає як джерело важливих життєвих уроків. Вона змінює оптику: допомагає прийняти неминучість старіння, зменшує страх перед ним і водночас спонукає до більш усвідомленого ставлення до власного майбутнього.
